"Кобза" жила, "Кобза" живе, "Кобза" буде жити!

 

Напередодні свята свого 30-ліття відбувається ренесанс „зубрів” української естради – вокально-інструментального ансамблю „Кобза”, - першого виконавця пісні „Водограй” та цілого ряду українських хітів.

 

Перший український кліп (років 25 тому все це називалось не так претензійно – сюжетні зйомки) також зняла „Кобза”. Загалом у „кобзарів” стільки заслуг перед українською піснею, що вони можуть по праву вважатися аксакалами. Проте їм не імпонує роль мумії. Вони хочуть дихати! І достеменно – сучасністю. Вони хочуть знову піднести український мелос на такий рівень, щоб його співала вся Україна і не тільки. На підтримку ренесансу українських „бітлів” виступає мерія столиці та осібно Олександр Омельченко.

 

Мета і причина відродження легендарного ВІА — протистояння вульгарщині, несмаку, примітивізму, що заполонили пісенний простір держав СНД. У мистецьких колах подеку­ди вчувається навіть ностальгія по свого часу критикованих та зник­лих художніх радах. Кажуть про появу пісенної ретро-хвилі і в Білорусі, і в Росії. Справді, пісні-шедеври таких колективів як «Пісняри», «Кобза», «Аріель», «Самоцвіти» пройшли випробування часом. І досі гріють серця всіх поколінь мелодикою та змістовністю.

Отже, започатковано проект «Кобза», яким означено творчий поступ ансамблю в нашому часі. А саме: заплановані репетиції, запис та випуск першого альбому, розробка сценічного іміджу, виго­товлення костюмів, зйомка та ро­тація першого нового кліпа. І «живий» виступ на урочистостях, присвячених Дню Києва. Є ідея за­писати впродовж 2000 року три компакт -диски, а влітку зняти дру­гий кліп та провести в Палаці «Ук­раїна» фестиваль «Кобза» збирає друзів». Попередньо планується приїзд зірок світової величини — Карлоса Сантани, гурту «Смоукі», а також рідніших нам по духу — Юрія Антонова, «Піснярів», «Аріелю» , «Самоцвітів». Ще б пак! Му­зика інтернаціональна. А «Коб­за» свого часу об'їздила весь світ, ставши пісенною візиткою Украї­ни. Їм влаштовували овації на Кубі та в Японії, у Фінляндії та в Данії.

 

 

«Якби у мистецтві не Існувало хвиль, то було б болото»

Двадцять шість років з тридцяти ансамблем незмінно керує народний ар­тист України, лауреат багатьох конкурсів і просто чудова людина з вишуканим почуттям гумору Євген Коваленко. 1972 ро­ку, закінчивши консерваторію, певний час працював із своєю джаз-групою у па­роплавстві. У 22 роки, попри «залізну за­вісу», об'їздив чимало країн та континен­тів. Набравшися безлічі вражень, побувавши не лише на відомому Таїті, а й на таких островах, про існування яких навіть не підозрював, Євген повернувся до Киє­ва з багажем досконалого знання англій­ської та величезним бажанням творити. Перша; платівка «Кобзи» вийшла у світ без нього. Побачивши ЇЇ та назву ансам­блю, зізнається, «захворів» на все життя.

 

— Я подумав: хто та геніальна людина, яка знайшла назву «Кобза»? — згадує ті часи Євген Коваленко — І ми з «Кобзою» пережили принаймні чотири періоди, коли нам казали: народні пісні виконувати не рекомендовано. Хочете співати україн­ською, - співайте авторські. Згодом доз­воляли! Зненацька наші записи народних пісень зникали з радіо та телебачення. По­тім проводила якась «тиха відлига» — піс­ні поверталися. Руки, звичайно, у прямому розумінні не викручували. Та заборони здатні знівелювати натхнення — коли хо­чеш і здатен творити, а тобі перекривають кисень. А час минає...

 

—  Один із відомих у колишньому Союзі композиторів у перебудовні часи висунув теорію хвиль популярності, розпо­діливши всіх естрадних виконавців на однохвильовиків, двохвильовиків і, здаєть­ся, ще й трихвильовиків. Тим самим стверджуючи, що більше двох злетів не витримає жоден талант. Якщо вірити цій теорії, то напрошується запитання: чи мо­же вийти ще один пік популярності зі спроби відродити «Кобзу» ?

- Мені здається, у кожної людини є свої віхи, що їх неможливо спрогнозувати. Життя щоразу коригує. Якби у мис­тецтві не існувало хвиль, то було б просто болото. Обов'язково треба пірнути трохи глибше, трішечки ковтнути того багна, щоб інколи тебе «розмазали», а інколи чистим вийти з води, погрітися на сонечку. Питання є тому, наскільки ти сам можеш організувати довготривалість перебування там, де тобі приємніше. То вже справа суто професійна. Але я б ні­коли не рахував хвилі: перша, друга, тре­тя. Може, у моєму житті їх було п'ятнад­цять, а може дві. В залежності від висоти. У моїй голові немає калькулятора, яким би я вирахував, коли і що сталося. І нема часу — вільних файлів немає.

 

Річ у тім, що через «Кобзу» пройшло дуже багато музикантів. Наприклад, ба­рабанщиків до 18 чоловік, чимало інстру­менталістів. Бо ж ми починали молодими. Хтось одружувався, хтось хворів, хтось шукав інший стиль. Але кожен залишав по собі часточку таланту. Ми всього дося­гали самотужки, без державної підтрим­ки, як у «Піснярів». Однак «Кобзу» помі­тили у всьому світі. В Америці підпільно — без нашого відома І згоди — вийшла платівка с нашими українськими піснями. В Канаді теж з'явилася платівка, вже ле­гально. А головне — безмежна любов слухачів, глядачів.

 

— Минуло тридцять років. З висот часу назвіть найвідоміші пісні «Кобзи», що у сімдесяті звучали від Карпат до Далеко­го Сходу.

 

 

—  Насамперед, звісно, «Водограй», «А верба понад водою зеленіє, наче до­ля»,  «Прийди, прийди, весно красна», «Кохати час», «Дві зірниці», „ Я поїхав за снопами». Під останній наш віночок укра­їнських пісень вже ходили топ-моделі та знімалося кіно. До речі, про кліпи. У нас була чудова команда фахівців. Зараз усе електронне, а тоді робили самотужки. Брали піддон з холодильника чи противень, наливали водичку, підставляли під камеру, три чоловіки дмухали на воду, а на другому плані стояв місточок, де спі­вала «Кобза». Так створювався відео-ефект «ансамбль на воді». Наш відео-фільм увійшов до всесоюзного посібника для телевізійників. А потім він чомусь зник. Певно, розмагнітили. Ось питають: чим «лягушка» відрізняється від «жаби»? Відповідь цікава:« лягушка» — плигає, а «жаба» — душить. Схоже, когось душила. Інакше чого було розмагнічува­ти? Пізніше все одно знайшлися друзі, які вже займають високі посади, допо­могли відшукати кілька сюжетів, і вони у мене є на касеті.

 

«Не 6ува в Україні людини, яка б не могла співати»

—  То моє глибоке переконання. Як­що, вона, звісно, не німа. Можна не мати класичних даних, але в українців  душа співоча і голоси  індивідуальні. Коли я став художнім керівником «Коб­зи», відразу запропонував співати акапельні пісні. Хлопці спочатку заперечували: мовляв, ми ж інструменталісти. Та як почали співати, так співають і досі. Думаємо видати компакт-диск лише з акапельними піснями.

 

Розповім про саме поняття „ВІА» вокально-інструментальний ансамбль. Ми, «Пісняри» та «Аріель» у кращому розумінні слова відповідали цій назві. Спаплюжили її ті, хто, окрім інструментів, мав по п’ять-шість вокалістів, які співали в унісон, І все це також називалось ВІА. Згодом вони стали видавати таку посе­редню музичну та віршовану продукцію, що абревіатура «ВІА» стала синонімом низькопробності. Пізніше ввійшла до вжитку слово «гурт». Щоправда, мені во­но нагадує вівців.

 

—  «Кобза» починала в епоху «Бітлз». їхній вплив відчув на собі цілий світ. Отже, й ви не могли не відчути...

—  Що правда — то правда. Вони ба­гато використовували народної шотлан­дсько-ірландської музики. У них такі бу­ли переспіви з використанням акустичних інструментів, такий творчий пошук, що з якого боку не підійди, — «Бітлз» впливає на тебе як на музиканта. Навіть підсвідо­мо. Завдяки ліверпульській четвірці я для себе відкрив безліч секретів, що ними послуговуюсь і дотепер. У нас були тако­го класу інструменталісти, що за допомо­гою технічних нюансів могли зробити спі­ваком людину, яка до того не наважува­лася співати навіть у родинному колі.

 

 

«Кобзу» підтримають І Сантана, І Антонов

—   На фестивалі «Кобза» запрошує друзів» маєте намір задіяти всесвітньо відомих зірок. Чим це пояснюється?

 

—   Нам потрібна підтримка. Зусібіч. Вже є домовленість з деякими торговими марками, що візьмуть логотип «Кобзи» для своєї продукції. Проект тривалий. Га­даю, допоможуть і державні структури. Ідею одразу підтримала Столична адмі­ністрація. Олександр Омельченко дуже добре нас знає.

 

Ми — заслужені артисти. Чекати ман­ни небесної вже просто набридло. І «Кобза» почала рухатись. Знову пишемо пісні. Робимо записи. Є ще порох у поро­хівницях! Віку в музикантів не буває, було б здоров'я.

 

— Пане Євгене, тріщин розкажіть про цікаві зустрічі із відомими закордонними колегами.         

               

—  За радянської влади під час виїз­дів на Захід нам не дозволялося контак­тувати  з  іноземцями. Завдання одне стояло: вчасно виступити, гідно пред­ставити країну і вчасно сісти у зворот­ний потяг. Але все одно на концертах ми слухали їх, а вони - нас. Часом сло­вом перекинешся. Вони питали: звідки ви? І коли відповідали «з України», пе­репитували  «А де це?». Чомусь дуже смішно для них звучали! російські слова «бабушка» та «калінка»; Оце есе, що вони про нас знали. Але чуючи спів «Кобзи», таки казали: це щось відмінне від російського. 0дного разу в Англії прийняли за латиноамериканців, бо ми грали веселу музику. Там сталася цікава зустріч з таким собі американським ко­лективом, назва якого перекладається приблизно «Три нічні собаки». Під час концерту вони нас запросили на гостини до готелю. Ми, як годиться, взяли горілки з перцем, думали пригостити їх. Та зайшовши у номер зрозуміли: до оковитої не дійде. Там були зачинені всі вікна і накурено чогось такого, що ми того запаху не знали. І вельми багато пива. Нам також пропонували «закурити». А від нашої горілки та бутербродів вони відмовились. Щоправда, сама розмова таки вдалася.

Свого часу «Кобза» заприятелювала із всесвітньо відомим гітаристом Карлосом Сантаною. Якось його менеджер до­поміг мені поставити апаратуру, ми кілька разів їздили разом на концерти. Багато розмовляли, фотографувались. Дуже ці­каво було і тепло. Але тоді він мав рено­ме просто всесвітньо відомого гітариста, а тепер  уже володар восьми «Греммі». В Україні Сантана ніколи не був, тож, сподіваємось, до нас приїде.

Коли «Кобза» починала, дуже часто зустрічалися з Юрієм Антоновим. Певний час він займався постачанням музичної апаратури, а тоді з цим були певні склад­нощі. Потім після деякої паузи Антонов «пішов угору» як співак. І тут вийшла ме­таморфоза: деякі музиканти після того, як пішли з «Кобзи» почали працювати у Юри Антонова. Так склалося, що з Юрієм Михайловичем «переплітаємося» вже ціле життя. Тому ведуться переговори з тим, аби він також узяв участь у фестива­лі. Він не заперечує, якщо фестиваль не збіжиться з його гастролями.

 

  Євгене Володимировичу, хочу щиро подякувати за змістовну розмову та поба­жати від себе і від читачів "Столиці" найближчого та найвищого творчого злету.

 

Розмову вела Ольга Дубовик

газ. "Столиця" №55(260), 23 травня 2000року