Статті
"Кобза" жила, "Кобза" живе, "Кобза" буде жити!
Напередодні свята свого 30-ліття відбувається ренесанс „зубрів” української естради – вокально-інструментального ансамблю „Кобза”, - першого виконавця пісні „Водограй” та цілого ряду українських хітів.
Перший український кліп (років 25 тому все це називалось не так претензійно – сюжетні зйомки) також зняла „Кобза”. Загалом у „кобзарів” стільки заслуг перед українською піснею, що вони можуть по праву вважатися аксакалами. Проте їм не імпонує роль мумії. Вони хочуть дихати! І достеменно – сучасністю. Вони хочуть знову піднести український мелос на такий рівень, щоб його співала вся Україна і не тільки. На підтримку ренесансу українських „бітлів” виступає мерія столиці та осібно Олександр Омельченко.
Мета і причина відродження легендарного ВІА — протистояння вульгарщині, несмаку, примітивізму, що заполонили пісенний простір держав СНД. У мистецьких колах подекуди вчувається навіть ностальгія по свого часу критикованих та зниклих художніх радах. Кажуть про появу пісенної ретро-хвилі і в Білорусі, і в Росії. Справді, пісні-шедеври таких колективів як «Пісняри», «Кобза», «Аріель», «Самоцвіти» пройшли випробування часом. І досі гріють серця всіх поколінь мелодикою та змістовністю.
Отже, започатковано проект «Кобза», яким означено творчий поступ ансамблю в нашому часі. А саме: заплановані репетиції, запис та випуск першого альбому, розробка сценічного іміджу, виготовлення костюмів, зйомка та ротація першого нового кліпа. І «живий» виступ на урочистостях, присвячених Дню Києва. Є ідея записати впродовж 2000 року три компакт -диски, а влітку зняти другий кліп та провести в Палаці «Україна» фестиваль «Кобза» збирає друзів». Попередньо планується приїзд зірок світової величини — Карлоса Сантани, гурту «Смоукі», а також рідніших нам по духу — Юрія Антонова, «Піснярів», «Аріелю» , «Самоцвітів». Ще б пак! Музика інтернаціональна. А «Кобза» свого часу об'їздила весь світ, ставши пісенною візиткою України. Їм влаштовували овації на Кубі та в Японії, у Фінляндії та в Данії.
«Якби у мистецтві не Існувало хвиль, то було б болото»
Двадцять шість років з тридцяти ансамблем незмінно керує народний артист України, лауреат багатьох конкурсів і просто чудова людина з вишуканим почуттям гумору Євген Коваленко. 1972 року, закінчивши консерваторію, певний час працював із своєю джаз-групою у пароплавстві. У 22 роки, попри «залізну завісу», об'їздив чимало країн та континентів. Набравшися безлічі вражень, побувавши не лише на відомому Таїті, а й на таких островах, про існування яких навіть не підозрював, Євген повернувся до Києва з багажем досконалого знання англійської та величезним бажанням творити. Перша; платівка «Кобзи» вийшла у світ без нього. Побачивши ЇЇ та назву ансамблю, зізнається, «захворів» на все життя.
— Я подумав: хто та геніальна людина, яка знайшла назву «Кобза»? — згадує ті часи Євген Коваленко — І ми з «Кобзою» пережили принаймні чотири періоди, коли нам казали: народні пісні виконувати не рекомендовано. Хочете співати українською, - співайте авторські. Згодом дозволяли! Зненацька наші записи народних пісень зникали з радіо та телебачення. Потім проводила якась «тиха відлига» — пісні поверталися. Руки, звичайно, у прямому розумінні не викручували. Та заборони здатні знівелювати натхнення — коли хочеш і здатен творити, а тобі перекривають кисень. А час минає...
— Один із відомих у колишньому Союзі композиторів у перебудовні часи висунув теорію хвиль популярності, розподіливши всіх естрадних виконавців на однохвильовиків, двохвильовиків і, здається, ще й трихвильовиків. Тим самим стверджуючи, що більше двох злетів не витримає жоден талант. Якщо вірити цій теорії, то напрошується запитання: чи може вийти ще один пік популярності зі спроби відродити «Кобзу» ?
- Мені здається, у кожної людини є свої віхи, що їх неможливо спрогнозувати. Життя щоразу коригує. Якби у мистецтві не існувало хвиль, то було б просто болото. Обов'язково треба пірнути трохи глибше, трішечки ковтнути того багна, щоб інколи тебе «розмазали», а інколи чистим вийти з води, погрітися на сонечку. Питання є тому, наскільки ти сам можеш організувати довготривалість перебування там, де тобі приємніше. То вже справа суто професійна. Але я б ніколи не рахував хвилі: перша, друга, третя. Може, у моєму житті їх було п'ятнадцять, а може дві. В залежності від висоти. У моїй голові немає калькулятора, яким би я вирахував, коли і що сталося. І нема часу — вільних файлів немає.
Річ у тім, що через «Кобзу» пройшло дуже багато музикантів. Наприклад, барабанщиків до 18 чоловік, чимало інструменталістів. Бо ж ми починали молодими. Хтось одружувався, хтось хворів, хтось шукав інший стиль. Але кожен залишав по собі часточку таланту. Ми всього досягали самотужки, без державної підтримки, як у «Піснярів». Однак «Кобзу» помітили у всьому світі. В Америці підпільно — без нашого відома І згоди — вийшла платівка с нашими українськими піснями. В Канаді теж з'явилася платівка, вже легально. А головне — безмежна любов слухачів, глядачів.
— Минуло тридцять років. З висот часу назвіть найвідоміші пісні «Кобзи», що у сімдесяті звучали від Карпат до Далекого Сходу.
— Насамперед, звісно, «Водограй», «А верба понад водою зеленіє, наче доля», «Прийди, прийди, весно красна», «Кохати час», «Дві зірниці», „ Я поїхав за снопами». Під останній наш віночок українських пісень вже ходили топ-моделі та знімалося кіно. До речі, про кліпи. У нас була чудова команда фахівців. Зараз усе електронне, а тоді робили самотужки. Брали піддон з холодильника чи противень, наливали водичку, підставляли під камеру, три чоловіки дмухали на воду, а на другому плані стояв місточок, де співала «Кобза». Так створювався відео-ефект «ансамбль на воді». Наш відео-фільм увійшов до всесоюзного посібника для телевізійників. А потім він чомусь зник. Певно, розмагнітили. Ось питають: чим «лягушка» відрізняється від «жаби»? Відповідь цікава:« лягушка» — плигає, а «жаба» — душить. Схоже, когось душила. Інакше чого було розмагнічувати? Пізніше все одно знайшлися друзі, які вже займають високі посади, допомогли відшукати кілька сюжетів, і вони у мене є на касеті.
«Не 6ува в Україні людини, яка б не могла співати»
— То моє глибоке переконання. Якщо, вона, звісно, не німа. Можна не мати класичних даних, але в українців душа співоча і голоси індивідуальні. Коли я став художнім керівником «Кобзи», відразу запропонував співати акапельні пісні. Хлопці спочатку заперечували: мовляв, ми ж інструменталісти. Та як почали співати, так співають і досі. Думаємо видати компакт-диск лише з акапельними піснями.
Розповім про саме поняття „ВІА» вокально-інструментальний ансамбль. Ми, «Пісняри» та «Аріель» у кращому розумінні слова відповідали цій назві. Спаплюжили її ті, хто, окрім інструментів, мав по п’ять-шість вокалістів, які співали в унісон, І все це також називалось ВІА. Згодом вони стали видавати таку посередню музичну та віршовану продукцію, що абревіатура «ВІА» стала синонімом низькопробності. Пізніше ввійшла до вжитку слово «гурт». Щоправда, мені воно нагадує вівців.
— «Кобза» починала в епоху «Бітлз». їхній вплив відчув на собі цілий світ. Отже, й ви не могли не відчути...
— Що правда — то правда. Вони багато використовували народної шотландсько-ірландської музики. У них такі були переспіви з використанням акустичних інструментів, такий творчий пошук, що з якого боку не підійди, — «Бітлз» впливає на тебе як на музиканта. Навіть підсвідомо. Завдяки ліверпульській четвірці я для себе відкрив безліч секретів, що ними послуговуюсь і дотепер. У нас були такого класу інструменталісти, що за допомогою технічних нюансів могли зробити співаком людину, яка до того не наважувалася співати навіть у родинному колі.
«Кобзу» підтримають І Сантана, І Антонов
— На фестивалі «Кобза» запрошує друзів» маєте намір задіяти всесвітньо відомих зірок. Чим це пояснюється?
— Нам потрібна підтримка. Зусібіч. Вже є домовленість з деякими торговими марками, що візьмуть логотип «Кобзи» для своєї продукції. Проект тривалий. Гадаю, допоможуть і державні структури. Ідею одразу підтримала Столична адміністрація. Олександр Омельченко дуже добре нас знає.
Ми — заслужені артисти. Чекати манни небесної вже просто набридло. І «Кобза» почала рухатись. Знову пишемо пісні. Робимо записи. Є ще порох у порохівницях! Віку в музикантів не буває, було б здоров'я.
— Пане Євгене, тріщин розкажіть про цікаві зустрічі із відомими закордонними колегами.
— За радянської влади під час виїздів на Захід нам не дозволялося контактувати з іноземцями. Завдання одне стояло: вчасно виступити, гідно представити країну і вчасно сісти у зворотний потяг. Але все одно на концертах ми слухали їх, а вони - нас. Часом словом перекинешся. Вони питали: звідки ви? І коли відповідали «з України», перепитували «А де це?». Чомусь дуже смішно для них звучали! російські слова «бабушка» та «калінка»; Оце есе, що вони про нас знали. Але чуючи спів «Кобзи», таки казали: це щось відмінне від російського. 0дного разу в Англії прийняли за латиноамериканців, бо ми грали веселу музику. Там сталася цікава зустріч з таким собі американським колективом, назва якого перекладається приблизно «Три нічні собаки». Під час концерту вони нас запросили на гостини до готелю. Ми, як годиться, взяли горілки з перцем, думали пригостити їх. Та зайшовши у номер зрозуміли: до оковитої не дійде. Там були зачинені всі вікна і накурено чогось такого, що ми того запаху не знали. І вельми багато пива. Нам також пропонували «закурити». А від нашої горілки та бутербродів вони відмовились. Щоправда, сама розмова таки вдалася.
Свого часу «Кобза» заприятелювала із всесвітньо відомим гітаристом Карлосом Сантаною. Якось його менеджер допоміг мені поставити апаратуру, ми кілька разів їздили разом на концерти. Багато розмовляли, фотографувались. Дуже цікаво було і тепло. Але тоді він мав реноме просто всесвітньо відомого гітариста, а тепер уже володар восьми «Греммі». В Україні Сантана ніколи не був, тож, сподіваємось, до нас приїде.
Коли «Кобза» починала, дуже часто зустрічалися з Юрієм Антоновим. Певний час він займався постачанням музичної апаратури, а тоді з цим були певні складнощі. Потім після деякої паузи Антонов «пішов угору» як співак. І тут вийшла метаморфоза: деякі музиканти після того, як пішли з «Кобзи» почали працювати у Юри Антонова. Так склалося, що з Юрієм Михайловичем «переплітаємося» вже ціле життя. Тому ведуться переговори з тим, аби він також узяв участь у фестивалі. Він не заперечує, якщо фестиваль не збіжиться з його гастролями.
Євгене Володимировичу, хочу щиро подякувати за змістовну розмову та побажати від себе і від читачів "Столиці" найближчого та найвищого творчого злету.
Розмову вела Ольга Дубовик
газ. "Столиця" №55(260), 23 травня 2000року